Доброго дня тобі, люба. Ти чимось засмучена? Ти сьогодні занадто бурлива, а твої обійми холодні як тоді, коли ми з тобою познайомились...
Я пам'ятаю той спекотний сонячний день, восьме травня, нашу першу зустріч. Мені тоді було років так десять, але я вже був сповнений рішучості, що наша зустріч не буде останньою. Неквапливо, але впевнено я підходив усе ближче і ближче до тебе. Через декілька хвилин я все ж таки наважився познайомитись.
Я пірнув у твої обійми, та одразу ж відчув холод! Незважаючи на спеку, ти була холодна та зовсім не товариська! Мабуть, інші б образилися, відчувши таке, але мене це не зупинило, навпаки - додало завзяття! Я бігав коло тебе та ледве торкався тебе, а ти дражнилася. Мені казали, аби я був обережний з тобою, казали що ти можеш образити, але дарма, всі попередження йшли повз мої вуха. І ось я знову наважився! Я наблизився до тебе впритул і знову обійми - міцні і значно тепліші, ніж перші. Я не полишав твоїх обійм, допоки сонце не почало сідати. Мені вже був час йти додому, але йти зовсім не хотілося. Та залишатися було вже неможливо.
Таким було наше перше побачення. Минуло вже багато років, але ти зовсім не змінилася. Іноді ласкава, іноді надмінна, іноді навіть небезпечна. Я покохав тебе такою, яка ти є і буду кохати завжди, моє кохання, моє море.
